Твір – есе учениці 9 класу Сухоцької Ліни

«Музична філософія Г.Сковороди»

Г.С.Сковорода полюбив музику з дитинства. Батько Григорія часто запрошував до свого двору кобзарів, лірників. Сюди сходилися всі, хто хотів послухати думи, пісні,  бувальщини. Малий Гриць завжди вмощувався прямо на землі біля кобзарів і жадібно ловив кожне слово, кожен звук кобзи, і все це щільно відкладалося в голові та гучному дитячому  серці. Один лірник подарував малому Грицеві сопілку. За зразком подарованої  він зробив власну сопілку, значно вдосконаливши її. Змалку у хлопчика виявився  великий потяг до навчання і музики. М.І.Ковалинський про це пише так: «Григорій Сковорода, уже по седьмому году получил наклонность  к музыке и наукам. В церковь он ходил охотно, становился на крилость и отличался пением». У початковій школі рідного села Сковорода опанує елементарні знання зі слов’янської мови і латини, розвиває своє музичне покликання. У дяка - скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо той виявив у хлопця незвичайної краси голос, навчив нотної грамоти, поставив першим співаком у церковному хорі.

Коли Сковороді виповнилося 19 років, його відряджають до Петербурга в придворну капелу, бо він прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці  та композиторським талантом. Музику  Григорій писав на власні вірші. Отже, поет, композитор,  соліст і музикант в одній особі. Ніякого сумніву не викликає і той факт, що Сковорода був  видатним музикантом  свого часу. Музично - пісенна творчість його пов’язана з філософсько – естетичною системою, була невід’ємною частиною його життя і діяльності.

Музика, пісня стала для Григорія Савича одним із важливих засобів висловлення й поширення своїх філософських ідей, соціальних поглядів. Він бачив у мистецтві не  розвагу,  а шлях до людського серця, до пробудження людської думки. Його твори закликали до самовдосконалення, до оздоровлення людського суспільства, виливали вічну печаль  і тугу людини за прекрасним, істинним, справедливим, оспівували красу природи, яка дає заспокоєння і наснагу – і у цій справі зброєю Сковороди були  і філософсько–сатиричний кант, і лірико – філософська пісня.

Найпопулярніша частина його пісенної творчості – канти, псалми та пісні не були надруковані за життя автора. Слухав їх, знав, співав і любив не «вищий світ», в якому були чужі і навіть ворожі філософія і світогляд Сковороди, а простий люд – українські селяни, міщани, козаки, чумаки, бурлаки. Хранителями усної традиції їх виконання були українські бандуристи і лірики.

Постать  Сковороди – музиканта можна відтворити, звертаючись до зразків пісенної творчості самого Сковороди. Тексти основних його пісень зібрані в збірнику під назвою «Сад божественних пісень». Новизна і соціальна загостреність тем, багатство поетичних образів та художніх засобів, виразність мелодики сприяли тому, що пісні Сковороди здобули популярність серед народу ще за його життя.

Пісня «Всякому городу нрав і права», написана  у каврайський  період, є  одним з найяскравіших зразків сатири XVІІІ ст. Тут висміюються продажність, розгульність панства, крутійський суд, брехливе купецтво. Ще за життя поета ця пісня  стала широко розповсюджуватися у побуті. У опері «Наталка Полтавка» цей твір перероблений І.Котляревським, став характеристикою негативного  персонажа – пана Возного.

Утвердженню ідей свободи, справедливості, соціальної рівності, духовної і моральної краси людини, критиці тогочасного суспільства і присвятив Григорій Савич Сковорода свою філософську, поетичну та пісенно – музичну творчість.