Григорій Сковорода.

Людина, у якої совість, як чистий кришталь

Міні- п’єса

Пролог

Іде відео кліп: бандурист співає пісню Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права». Висвітлюється портрет Г. Сковороди.

Презентація «Людина Вічності, людина Серця, наш духовний апостол Г. Сковорода»

На сцені з’являється учень – Сковорода

Сковорода. Я – Григорій, син козака Сави Сковороди, що з містечка Чорнухи на Полтавщині. Віддав мене батько в науку до дяка, а коли мав шістнадцять літ, вступив до Києво – Могилянської академії. Отам навчаючись, уперше зрозумів я, яку силу має слово! Світло мудрості осяяло мою душу, коли читав я Піфагора  і Сократа, Платона та Аристотеля, Вергілія  і Горація. Шукаючи істину, подорожував я  Європою, співав у імператорській капелі в Петербурзі, викладав у Переяславському колегіумі, вчителював у маєтку поміщика Тамари.  Бог завжди був зі мною, а філософія стала мені опорою на шляху моєму земному.

ДІЯ  І

На екрані картинки: Переяславський колегіум, клас риторики

Дійові особи: Григорій Сковорода, студенти, отець Гервасій, єпископ, Івась

Сковорода. (показуючи на колегіум) Саме отут чекають моїх порад нові Гомери, нові Вергілії.

                                                Назустріч йому виходить отець Гервасій

Гервасій. Благословляю тебе, Григорію, на добре діло (благословляє і проводить класу).

На сцені клас,  у класі студенти. Заходить Григорій. Учні сидять принишклі, роздивляючись нового вчителя. Григорій усміхнувся, і клас зітхнув з полегшенням

Григорій. Панове, други! (студенти переглянулися) Латина – хороша мова, (ніби відповів на німе запитання студентів). Цією мовою говорять з нами великі римляни і достославні мужі науки нині. (говорить захоплено) Хвала і слава мудрим! Але навіщо нам позичати воду, коли у нас  своя криниця, глибока, чиста і невичерпна? (до дверей класу підходять інші вчителі і студенти з інших класів).  Ви всі майбутні пастирі свого народу, поети, воїни, яким стояти на варті волі, мудрості. Ви не Івани без роду – племені, а козаки, діди яких громили шляхту.

Один із студентів. Скажіть, учителю, що  у вашому розумінні є поезія?

Григорій. Поезія – це не хитромудра іграшка, а меч духовний; розючий, гострий в руках умілого і шмат простої криці в руках того, хто не навчився користуватися зброєю. Ми з вами мусимо цього навчитись. І навчимося! Є 30 способів складати вірші, а 31  - ваш. Якщо, звичайно, не розминулися з музами.

(До аудиторії входить Івась)

Івась. Пане учителю, вас кличуть єпіскоп.

Григорій. От тобі й на! А ми тільки розговорилися з учнями.

Івась. Звелів прийти негайно.

Григорій. Хай буде так…. Де він, Івасю?

Івась. В палаці свому. Отець Гервасій казав, що злющий дуже…

Григорій. (жартуючи) Тоді біжу!

Івась. Візьміть «поетику», яку вам дав преосвященний.

Григорій. Навіщо?

(Івась знизив плечима. Сковорода відчув щось недобре. Взяв під пахву книгу Кониського і швидко вийшов)

ДІЯ ІІ

(На екрані кімната  єпископа, образи)

На сцені у кріслі сидить єпископ Іосаф. ВходитьСковорода

Григорій. Доброго дня, Ваше преосвященство!

                         (епископ кивнув у відповідь на привітання і спитав)

Єпископ. Ти що забув латинську мову?

Григорій. Здається, ні.

Єпископ. Тоді навіщо перетворив Колегіум на ігрище?

Григорій. (знизуючи плечима) Я не запрошував студентів інших класів.

Єпископ. А я запрошував тебе навчати поетики, а не смішити нас інтермедіями!

Григорій. Ви ж не були, не чули…

Єпископ (зі злом).  Єпіскоп, як і господь, усе знає і чує.

Григорій. Не помічав, щоб хтось сміявся.

Єпископ.  У нас студенти чемні… Крім того, я нагадати мушу, що тут не ярмарок, а слов΄яно – греко – латинська школа, юдоль науки, храм мудрості…

Григорій. Ну і що?

Єпископ. А те, що у нас лунати має солодкозвучна латинська мова.

Григорій. Все добре у певній міри і в певний час…

Єпископ. Для мудрості не можу бути міри.

Григорій. Латина не рівнозначна мудрості. На ній дурниць написано ніяк не менше…

 Єпископ (лице єпископа взялося плямами). Ти тямиш, що говориш? Великі римляни…

Григорій (перебиваючи єпископа). Ми ж то не римляни. І не великі…

Єпископ (суворо глянув на Григорія колючими сірими очима). Дай-но сюди Кониського. (гортає книгу, питає сердито). Що це таке?

Григорій (зніяковіло). Напевне, миші.

Єпископ. Та як ти смів?!

Григорій. Я не вкусив і разу.

Єпископ. Блюзнірствуєш? Та без цієї книги нам, як без рук, без ніг? По чому ми тепер навчатимемо пре мудрощам віршоскладання? (кричить, перегортаючи книжку) Тепер хоч їдь до Києва… Можливо там напишуть… Або дадуть готову…

Григорій. Я напишу. Дозвольте!

Єпископ(здивовано). Ти? (посміхнувшись) Ну що ж… Як кажуть, дай боже нашому теляті… Пиши! За тиждень мені покажеш… А поки що твоїх студентів отець Гервасій поводить з миром по вертоградах біблії. (єпископ рішуче встав і вийшов)

Григорій (сам). Владики світу люблять, щоб ім. корилися беззастережно, мовчки. Увірувавши в свою безмежну зверхність і непогрішність, вони сіяють величчю й не визнають й не визнають ніяких істин, окрім своїх. Для них розумний – смирний, друг – раболіпний і недостойний, ворог – хто сумнівається, шукає, думає.

ДІЯ   ІІІ

(На екрані кімната  єпископа, образи)

На сцені у кріслі сидить єпископ Іосаф. Читає книг,все дужче й дужче зводячи брови і стискаючи губи.

Єпископ. Покликати мені сюди Сковороду!

(Через деякий час входить Сковорода)

Єпископ. Ти що не хочеш у нас трудитися?

Григорій. Коли б не хтів, то не прийшов би.

Єпископ. Чому ж ти пишеш такі дурниці?

Григорій. Це не дурниці.

Єпископ. А що?

Григорій. Думки про вірші та настанови, як їх писати. Я виклав просто, аби було все зрозуміле кожному.

Єпископ (посміхаючись). Просто – це ще не мудро.

Григорій. Я покладаюсь на суд знавців, що все, написане  в моїй поетиці, суть вірне, точне  і побудоване не на пустих химерах, а на природі цього мистецтва.

Єпископ (гнівно). Високомудрствуєш! Забув, що гордим Господь противиться… На суд знавців (пробурмотів). От я й суджу. Усе змінити треба й учити так, як то велить нам звичай.

Григорій. Одне діло пастирський жезл, а зовсім інше пастуша сопілка.

(Єпископ, відкинувши на спинку крісла голову, заплющив очі і так просидів хвилину – дві. А потім звівся, жбурнув Григорієві його рукопис і гнівно промовив)

Єпископ. Не живучи в моєму домі, твори гординю! (Не попрощавшись, вийшов)

(Сковорода поклав за пазуху свою злощасну книгу, обвів світлицю туманним, журним поглядом)

Григорій. Ну от і все! Кінець тривогам, сумнівам  та сподіванням. Сільце закрилося, хоч не спіймало пташки. І знову ти на вольній волі, Грицьку! Козак – нетяга, якому степ – домівка, трава – постіль, а книга – жінка… Жаль бурсаків, але не жаль неволі. Без права мислити, шукати істину і говорити правду не варто жити на світі. (виходить)

                 (На екрані відеоролик,  де Сковорода мандрує дорогами рідного краю)

                                     Звучить пісня «Всякому городу нрав і права»

                                          Міні – п’єса складена за романом В. Шевчука «Г. Сковорода»